S.V.Sovgira
Уманський педуніверситет
МІСЦЕ НАВЧАЛЬНО - ПОЛЬОВИХ ПРАКТИК В СИСТЕМІ ЕКОЛОГІЧНОЇ ОСВІТИ
IMPORTANCE OF LEADING EDUCATIONAL PROCESS ON THE FIELD IN SYSTEM OF ECOLOGICAL EDUCATION
В статті розглядаються проблеми проведення навчально - польових практик в системі екологічної освіти та методика оцінки екологічної безпеки досліджуваної території.
In this article examine problems of leading educational process in field in system of ecological education and methods of ecological security of territory.
Практична діяльність людини створила умови для виникнення в багатьох регіонах світу екологічних бід і катастроф. Сьогодні в Україні немає території, яка б не зазнала негативного впливу діяльності людини. Значно деградовані або виснажені ґрунти, вирубуються та збіднюються в результаті недбалого господарювання ліси, забруднені різноманітними відходами промислового і сільськогосподарського виробництва та автотранспорту повітря і водойми. Ліквідувати екологічну безграмотність можливо лише загальними спільними зусиллями, а саме: уряд - підприємство - учбові заклади всіх ступенів - громадські організації - засоби масової інформації -кожна сім'я [3].
Необхідна підготовка спеціалістів, які допоможуть здійснити перелом у свідомості, мисленні, світогляді людей у ставленні до природи. Успішне вирішення цієї проблеми в школі залежить від рівня екологічної освіти майбутнього вчителя в педагогічному вузі. В останній час даній проблемі приділяється значна увага. Горбулинська С.М. [1] пропонує, для подолання утилітарного ставлення до природи, збільшити дієвий підхід до збереження навколишнього середовища.
На думку Кобиляцького І.І. [3], підготовка фахівця неможлива без набуття випускниками вузу первинного досвіду практичної діяльності. На нашу думку [5] практична діяльність формує активне ставлення до навколишнього середовища, перетворює здобуті в процесі пошуку знання на переконання. Звєрєв І.Д. [2] вважає, що показником екологічного виховання є практична діяльність у відношенні до навколишнього природного середовища. Але без належних знань закономірностей природи її захист не дає позитивного ефекту, а інколи може принести шкоду. Сластьоніна Є.С. [4] в своїх дослідженнях виявила та обумовила дидактичні і методичні умови професійно-екологічної підготовки майбутніх вчителів, розробила структуру, зміст і критерії ефективності педагогічної діяльності вчителя в галузі екологічної освіти школярів та виділила основні види діяльності студентів: науково-пізнавальна; ігрова; суспільно-корисна; дослідницька та практична. Польова практика відноситься до дослідницько-практичної діяльності, а тому має велике значення в професійній підготовці студентів до екологічної освіти школярів.
Польові практики - це поєднання вивчення природи з практичною діяльністю з її охорони. Зверев І.Д [2] виділяє такі групи вмінь, якими повинні оволодіти студенти :
- розпізнавати та описувати об'єкти та явища;
- виявляти природні взаємозв'язки;
- оцінити вплив людини на природні явища, прогнозувати їх наслідки;
-приймати правильні рішення з покращення навколишнього природного середовища;
- виконувати спеціальні дії у захисті та покращенні навколишнього природного середовища;
- дотримуватись правил поведінки при особистому спілкуванні з природними об'єктами і їх комплексами в усіх видах діяльності;
- пропагувати ідеї турботливого ставлення до природи.
В навчальних планах більшості педагогічних вузів навчально-польові практики включають в себе три взаємозв'язані та взаємодоповнюючі організаційні форми:
- екскурсії в природу, з метою вивчення природних об'єктів в різних ландшафтах та екосистемах;
- виробничі екскурсії на станції захисту рослин, лісові господарства, що мають за мету ознайомити з деякими формами виробничої діяльності, пов'язаною з використанням тваринних чи рослинних об'єктів;
- самостійні завдання, що виконують студенти [4].
На перший план в змісті польових практик Сластьоніна Є.С.[4] ставить вивчення біогеоценозів, природних комплексів, ландшафтів, а також ролі окремих видів, системних груп і інших компонентів в їх формуванні. І дійсно, студенти, ознайомлюючись з природними комплексами, переконуються, що останні не є випадковим зібранням рослинних та тваринних організмів, а є структурним цілісним утворенням, що характеризується єдністю закономірних внутрішніх зв'язків. В процесі польових практик, студенти спостерігають певні зміни в природному середовищі, що здійснюються під впливом людини, що може призвести до порушення структури і функціонування природних територіальних комплексів, знайомляться з ерозією грунтів, з забрудненням водойм промисловими відходами, з вирубкою лісів, із недотриманням ширини водоохоронних зон тощо.
Сприятливі умови для вивчення різноманіття, а також охорони рослинного та тваринного світу мають педагогічні навчальні заклади, які проводять польову практику в заповідниках. Такі польові практики створюють умови для наукового пізнання видового різноманіття місцевої флори та фауни, її динаміки і розміщення в умовах конкретних ландшафтів, а також для вивчення зникаючих, ендемічних і реліктових видів рослин та тварин, а також інших пам'яток природи, їх охорони і використання. Польові практики використовуються для формування у студентів культури, навиків поведінки і діяльності в природі.
Головну педагогічну проблему практик Кобиляцький І.І. вбачає в тому, щоб знайти оптимальні строки практики з урахуванням усіх сторін формування спеціаліста. Немає потреби продовжувати строк практики і сподіватись, що саме він покращить підготовку до практичної діяльності. Досвід показує, що коли студенти теоретично підготовлені до практики, а програма практики містить у собі чіткі творчі завдання, якщо для практики підібрані сприятливі бази, де є можливість для творчої діяльності, і цього вимагають від практикантів, то тоді процент пасивних практикантів різко зменшується. Вся попередня робота на факультеті зумовлює успіх практики. Про діяльність практиканта можна судити, на підставі отриманих учбово-виховних результатів.
Головним завданням польової екологічної практики є сприяння розвитку у студентів відчуття відповідальності за стан довкілля. Як підкреслюють педагоги І.Д. Звєрєв, І.Т. Суравегіна, А.Н. Захлєбний в польових умовах складаються більш сприятливі умови для комплексного, міждисциплінарного підходу до аналізу місцевих екологічних проблем на підставі знань, отриманих при вивченні біології, географії, історії, літератури, хімії.
Ми також вважаємо за доцільне включати в зміст польової екологічної практики комплексне дослідження території, що становить об’єкт наукового інтересу. Воно передбачає вивчення особливостей господарської діяльності та впливу людини як на окремі компоненти природи, так і природні комплекси в цілому, виявлення заходів з охорони своєї місцевості (географія), характеристику місцевих екосистем, різноманітність видів біоти, рідкісних видів рослин і тварин, та таких, що оберігаються (біологія), вивчення хімічних параметрів довкілля(хімія), історії виникнення й розвитку господарства району (історія), екологічних традицій, особливостей місцевого мовлення, мистецтва, літератури (література) тощо. У поданому контексті побудови змісту польової екологічної практики, яка є частиною екологічної практичної роботи студентів рекомендується накреслена перспектива реального втілення міжпредметних зв’язків. Необхідно поєднувати природознавчі і гуманітарні знання для більш ґрунтовного аналізу екологічної ситуації на краєзнавчому рівні, який би надавав студентам можливість наочно познайомитися з різноманітністю проявів екологічних проблем, критично оцінити заходи з їх усунення і висунути власні пропозиції щодо поліпшення стану навколишнього середовища.
З метою підсилення соціальної значущості досліджень, що виконуються під час польових практик, до студентів висувається вимога робити науково обґрунтовані висновки і пропозиції щодо результатів обстеження і подавати їх у місцеві органи влади на розгляд та подальше використання. Таким чином досягається реалізація педагогічного принципу зв’язку навчання з життям, з реаліями повсякденної дійсності, що є надзвичайно актуальним для сьогодення.
Під час польової експедиційної практики студентами використовуються теоретичні знання і певні навички, які дають на молодших курсах дисципліни географо-біологічного циклу. Спираючись на ці знання, польова експедиційна практика ставить своїм завданням закріпити їх і розвинути шляхом вивчення реальних об’єктів і процесів навколишнього середовища. З цією метою експедиційно-польовий етап екологічної практики необхідно організовувати таким чином, щоб кожен студент мав можливість у стислі строки здійснити всі етапи, які проходить кожне наукове дослідження. За такого підходу екологічна практика не буде відриватися від наукової роботи і вступати у протиріччя з нею, а буде продовжувати розвивати наукові знання, використовуючи їх для розуміння екологічної ситуації. При такому підході значення екологічної польової практики, яка є одним з найбільш ефективних засобів навчання і виховання в системі вищої педагогічної освіти, важко переоцінити.
Екологічна польова практика, перш за все, розширює можливості формування у студентів наукового світогляду і раціонального природокористування, шляхом одержання знань і навичок, які повинні допомогти їм:
- вірно організовувати свої спостереження з метою одержання достовірного, суттєвого і типового матеріалу,
- розкрити ті різноманітні і конкретні форми людської діяльності, у яких втілюється взаємодія природи і людини,
-у межах території, що вивчається, виявити просторові відміни і шляхом порівняння між собою вивчених явищ і процесів, дати їм пояснення,
- виявити взаємозв’язки і взаємообумовленість між явищами природи і суспільними процесами,
- свої спостереження за життям людей в межах конкретної території пов’язати з культурно-історичними і природно-господарськими традиціями краю, визначивши напрями його відродження;
- відпрацювати зібрані під час експедиційно-польового етапу матеріали і підготувати їх до використання у навчально-виховному процесі педвузу і школи,
- втілити результати екологічної польової практики у організацію виставки, експозиції, розробку путівників, маршрутів екскурсій та походів.
В циклі природничих дисциплін окрім традиційних питань охорони природи, особлива увага звертається на отримання студентами фундаментальних природоохоронних знань. Між програмами практик з усіх природничих дисциплін повинен існувати зв’язок. Поступово від курсу до курсу ускладнюються поняття і навички, розширюються всі набуті знання.
Першокурсники під час польових практик з ботаніки та зоології вивчають флору і фауну свого регіону, морфологію та екологію окремих видів, засвоюють методику визначення рослин і тварин, гербаризації рослин, збирають колекції безхребетних тварин. Кожен студент заповнює флористичний зошит, щоденник польових спостережень. В них збираються відомості про систематичне положення видів, їх біологію, екологію і господарське значення.
На другому курсі, під час польових практик студент поглиблює знання з систематики та екології видів, засвоюючи поняття аутекології, та вивчає структуру угруповань, порівнює стан асоціацій протягом кількох років, зміни, що відбуваються в них, тобто вивчає питання синекології. Працюючи над обраною темою студенти опрацьовують літературні джерела, вивчають будову організмів, складають детальні еколого-морфологічні характеристики окремих видів.
Під час польової практики проводиться інвентаризація місцевої флори і фауни, рослинності і тваринного населення в цікавих, з наукових міркувань, районах. Для організації дієвої охорони як окремих видів, так і ценозів, студенти виявляють місця зростання рідкісних та зникаючих видів рослин, місця знаходження рідкісних тварин, складають картотеки та точкові карти ареалів, вивчають видовий склад і сучасний стан ценопопуляцій, що підлягають охороні, виявляють причини скорочення їх чисельності. Важливе місце в наукових роботах студентів займають анатомо-морфологічні дослідження, розробка заходів, спрямованих на захист біоценозів, антропогенної дії на них. Одночасно складають список широко розповсюджених видів бур’янів і шкідників. Тобто, закінчуючи польові практики, студенти ІІ курсу знають місцеву флору і фауну, а також проблеми, пов’язані з їх охороною.
Під час польових практик з біологічних дисциплін на ІІІ і ІУ курсах студенти продовжують наукові дослідження. Вивчаючи хімічний склад грунтів, їх стан в досліджуваній місцевості, вплив якості грунту на рослини, фізіологічні особливості організмів пов’язують з умовами навколишнього природного середовища. Експерименти проводять в лабораторних і польових умовах: виявляють залежність інтенсивності транспірації від освітлення, наявність деяких хімічних речовин, вологи, вплив екологічних факторів на інтенсивність дихання, фотосинтезу, вивчають генофонд тощо.
Велике значення для формування екологічного світогляду, творчих задумів студентів має їх участь в комплексних експедиціях науково-дослідницьких установ.
Таким чином, польові практики поглиблюють знання студентів з аутекології та синекології, завдяки чому вони глибше розуміють і сприймають біоценоз як цілісну систему взаємопов’язаних організмів і середовища, з якої не можна виключити жодного елементу без шкоди для неї. В цьому полягає сенс екологічної освіти під час польових практик з природничих дисциплін.
Отримані на практиці дані можна використати для проведення екологічного моніторингу району проведення практики та встановити рівень його екологічної безпеки. З цією метою доцільно використовувати щоденник студента-практиканта, в якому фіксуються дані про стан грунтового та рослинного покриву та причини, що викликали негативні зміни (природні небезпеки, рекреаційний тиск, забруднення тощо).
Під час проходження польових практик з дисциплін природничого циклу студенти оволодівають вмінням виділяти ділянки з можливими природними небезпеками або різним ступенем антропогенного навантаження та приймати рішення щодо попередження та зменшення цього явища.
Результати досліджень використовуються студентами при складанні звіту про польову практику, а також при написанні курсових та дипломних робіт.
В останні десятиріччя в різних регіонах України пройшли максимальні зміни природних ландшафтів під дією комплексів антропічних прес-факторів. Як наслідок (Чопик В.І.,1978; Ситник К.М.,(ред.)та ін.,1988) значно зменшилась кількість або ж зовсім зникли не лише окремі види рослин та тварин, а взагалі змінився якісно та кількісно склад цілих еколого-фауністичних комплексів.
Максимальні зміни зооценозів, фітоценозів та грунтів відмічені в Донбасі, промисловому Придніпров’ї, Приазов’ї, по берегах каскаду водосховищ в басейні середнього Дніпра, на великих площах агроценозів, пасовищ тощо. Мінімальні зміни в Передкарпатті, Карпатах та окремих районах Полісся України.
Всі фактори необхідно врахувати при проведенні літніх польових практик з курсів біологічних та географічних дисциплін в вищих та середніх спеціальних закладах. При складанні робочого плану літніх польових практик необхідно передбачити екскурсії в зони з мінімально та максимально змінених природних ландшафтів.
В залежності від того де буде проводитись літня польова практика, на виїзних стаціонарах чи в околиці міста де знаходиться навчальний заклад, така практика буде мати свої певні відмінності. При проведенні літніх польових практик на виїзних стаціонарах необхідно спланувати проведення 2-3 екскурсій на полігони або спеціальні ділянки, де були б типові ландшафти, грунти, рослинні асоціації та тваринницькі комплекси тощо. Головною концепцією такої практики повинна бути нерозривна єдність, взаємозв’язок та взаємозалежність ”грунт-тварина-рослина” де зміна одного з факторів, в першу чергу грунту, веде за собою зміну рослинних асоціацій та тваринницьких комплексів.
Багаторічне (1991-2005 рр.) проведення літніх польових практик в різних регіонах лісостепової зони України, показало, що максимальні зміни грунтів пройшли головним чином в околиці великих індустріальних міст–Запоріжжя, Дніпропетровська, Дніпродзержинська та ін., як наслідок домінантними в ядрі популяцій фітоценозів стали види рослин, які мають широкий спектр екологічної пластичності, або ж рудеральні види, в зооценозах максимально зменшилась кількість рідкісних та зникаючих видів тварин, а домінантним – сапрофітофаги, еврібіонти та синантропні комплекси.
Багаторічне проведення літніх польових практик в одних і тих же місцях взагалі негативно впливає на фітоценоз і зооценоз. З метою зменшення рекреаційного впливу на природні ландшафти необхідно для кожного навчального закладу виділити спеціальні екологічні стежки, або ж непридатні для використання ділянки, пустирі, де проведення літніх польових практик не завдало б шкоди довкіллю. Враховуючи, що багато видів рослин і тварин занесені до Червоної книги України, необхідно категорично заборонити збирати їх. В цьому плані, законом про ”Охорону тваринного світу” України передбачені значні штрафи за збирання рідкісних видів тварин.
Проведення літніх польових практик в місцях, де мінімально змінені природні ландшафти - в заповідниках, заказниках та національних парках, або в місцях, де спеціально зберігаються фондові колекції рослин та тварин – агробіостанціях, селекційно-дослідних станціях, науково-дослідних інститутах, ботанічних садах, зоопарках дає можливість показати студентам біологічне різноманіття раніше існуючих рослинних асоціацій та тваринних комплексів і зміни, які пройшли з ними в останні десятиріччя, що загалом значно підвищує рівень та якість знань у студентів, формує у них екологічний світогляд.
Як і при будь - якій формі організації навчального процесу, польові практики мають певні особливості проведення, насамперед це стосується виїзних навчально - польових практик.
В місцях проходження польової практики в першу чергу можна виділити три основних підходи до екологічної оцінки території:
- оцінка стану суб'єкта;
- оцінка стану середовища суб'єкта;
- оцінка ризику екологічної небезпеки.
В першому випадку – це стан людини, рослин, тварин, ландшафтів. Їх стан порівнюється з нормами, що визначають теоретично за аналогом (порівнюється стан суб'єкта, що знаходиться в умовах незначного техногенного навантаження.) Відхилення від норми означає ступінь наближення до екологічної небезпеки. Якщо стан відповідає нормі, то територія – екологічно безпечна для польової практики.
У другому випадку оцінюється стан самого середовища. Між станом середовища і станом суб'єкта немає безпосереднього зв'язку, оскільки суб'єкт реагує на вплив середовища із запізненням залежно від інертності, буферності, незалежності. Реакції суб'єкта можуть бути найрізноманітнішими. Тому, перший і другий підходи доповнюють один одного.
Для аналізу екологічної ситуації території проведення польової практики важливо оцінити не тільки актуальний, реальний, антропогенний вплив, але і потенційно можливий: аварії на атомних електростанціях або хімічних виробництвах, на транспорті тощо. Хоча можливість аварій мала, але ризик піддатися такому впливу може викликати у студентів і керівників велику тривогу.
Екологічний ризик – це вірогідність виникнення несприятливих екологічних ситуацій. Він змінюється:
- можливими натуральними показниками збитку (кількість жертв, кількість зруйнованих об'єктів тощо);
- можливим рівнем забруднення природного середовища;
- можливими розмірами погіршання якості природних ресурсів, деградації природних екосистем.
Оцінка ситуації проводиться за такими параметрами:
- за аналогією з іншими об'єктами, подібними за основними параметрами;
- за статистичними даними (за попередніми випадками);
- теоретичним шляхом.
Індекс якості середовища F оцінюється на основі даних про забруднення природного середовища за допомогою формули:
де М – індекс забруднення середовища, який визначають за формулою:
Де Сі, Сіф – відповідно концентрації і-й домішок в момент оцінки і фонова концентрація,
m – кількість домішок забруднювача,
Кі – виведена експертна маса, яка характеризує різницю в характері впливу різних речовин.
Значення індекса F може змінюватися від 0 до 1.
Після оцінки екологічного ризику території проходження польової практики можна підготувати спорядження студента, яке має бути звичайним: прилади й одяг, взуття й речі для роботи в умовах відкритого простору з врахуванням особливостей клімату, ландшафту, сезону, погоди тощо: спальний мішок, рюкзак, туалетний папір, дорожній комплект посуду, ніж, плащ, капелюх, парасолька, надувний матрац, фляга, гумові чоботи, робоче й спортивне взуття (міцне, зручне, бажано розношене), одяг робочий легкий і робочий теплий, фотоапарат з запасом чорно-білої та кольорової плівки, прості й кольорові олівці, щоденник польовий (блокнот для записів і зарисовок), лінійка, гумка, польова сумка, бажано мати із собою відеокамеру. На кожну бригаду студентів треба мати саперну чи звичайну лопату, геологічний або звичайний молоток, туристську сокирку, сірники, електричний ліхтарик, аптечку похідну, рулетку (на 5-10 м), десяток стеаринових свічок, метр складний.
Крім того, для виконання конкретних завдань на навчально-польовій практиці, а також технічних можливостей, експедиція оснащується польовими хімічною та інженерно-геологічною лабораторіями, ящиками для зразків порід, ґрунту, рослин, пакувальними матеріалами (крафтівським папером, мішечками, пакетами), скляною тарою (стерилізованими пляшками з пробками) для взяття проб води, похідними терезами, польовим біноклем, детальною топографічною картою (масштаб 1:25000 або 1:50000) місцевості, де проводиться практика, тощо. А при можливості - сучасними приладами для польових досліджень (рН-метрами, турбідиметрами, вимірювачами кисню, дозиметрами й радіометрами, шумовимірювачами тощо). Бажано мати на групу декілька мобільних телефонів.
Якість польових екологічних досліджень, описів і узагальнень значно залежить від спостережливості студента, здатності вирізняти й помічати деталі природних чи антропогенних об'єктів, явищ і процесів, виявляти взаємозв'язки між ними. Дуже важливо правильно зорієнтуватися в даному ландшафті й виявити характер та особливості найголовніших природних явищ і процесів: знаходження місця живлення й розвантаження поверхневих і підземних вод, основні напрямки стоку останніх, особливості рози вітрів місцевості, співвідношення між площами, зайнятими лісом, сільгоспугіддями, житловими забудовами, автошляхами й залізницями та промисловими й енергетичними чи іншими об'єктами, специфіка геологічної будови району та особливості ґрунтів. Зорієнтуватися в геолого-геоморфологічних та гідролого-геологічних умовах досліджуваної території студентам мають допомогти геолого-географічні карти, атласи природних умов краю, а також кваліфікований викладач.
За допомогою економіко-географічних карт та довідників визначаються основні забруднювачі довкілля (заводи, ТЕС, нафтосховища, автобази, кар'єри, аеродроми, склади хімікалій, тваринницькі ферми, звалища тощо), які ідентифікуються на місці й перевіряються. Спостерігаючи розташування об'єктів-забруднювачів і напрям, швидкість руху повітря, поверхневих і підземних вод, студенти визначають не лише напрям, але й швидкість міграції шкідливих речовин в природному середовищі, міру небезпеки для людей та екосистем.
Для формування висновків про екологічну ситуацію в будь-якому районі суші чи акваторії необхідні дані про хімічний склад повітря, води, ґрунтів, фізичні особливості абіогенних елементів навколишнього середовища, таблиці гранично допустимих концентрацій шкідливих хімічних речовин та сполук у водному й повітряному середовищах і наявні місцеві нормативні дані щодо промислових і енергетичних викидів і скидів, медико-санітарні норми та дані санепідстанцій про стан і динаміку здоров’я людей та інших живих істот у досліджуваному районі.
Інформація збирається в підготовчий період, а також під час польової практики. При проведенні польових екологічних робіт якихось спеціальних "екологічних методів” не застосовується. Як правило, використовуються експрес-методи визначення необхідних хімічних чи фізичних компонентів у водному чи повітряному середовищах, які широко застосовуються при виконанні хімічних, гідрохімічних, гідрофізичних, біохімічних та біофізичних досліджень. При аналізі й обробці матеріалів досліджень застосовуються методи математичної статистики, моделювання природних процесів, використовуються сучасні фізико-хімічні електронні прилади.
ЛІТЕРАТУРА
1. Горбулінська С.М. Соціальне замовлення педагогічній практиці// Екологічна наука і освіта в педагогічних вузах України: матеріали Всеукр. наук. конф. - К.: Наук. світ, 2000. - С.51.
2. Зверев И.Д. Экология в школьном обучении. Новый аспект образования. - М.: Знание, 1980. - 96с.
3. Кобиляцький І.І. Методи навчально-виховної роботи у вищій школі.-К.:Вища школа,1987.-187с.
4. Сластенина Е.С. Экологическое образование в подготовке учителя:
вопросы теории й практики. - М.: Педагогика, 1984. - 104с.
5. Совгіра С.В. Формування екологічного професіоналізму майбутнього вчителя. - К.: Наук. світ, 2002. - 178с.
Совгіра Світлана
Джерело: http://different-study.ucoz.ru/index/0-3 |
